Віддай людині крихітку себе, За це душа наповнюється світлом. Л. Костенко

неділю, 30 листопада 2014 р.

В шаленстві днів прямую рівним кроком

Назустріч долі безліччю доріг

Шукаю правду, чисту і глибоку,

Знаходжу мудрість – істини поріг.

Я твердо знаю: мудрість тут, у серці,

У слові, в погляді, у снах моїх надій,

В очах у мами, тихих двох озерцях

І в книзі, справжній і святій.

Остання ж бо – щасливиця у долі,

Безцінний скарб, нужденний порятунок

Моя опора, зброя у борні за волю,

В спекотний час п’янкий холодний трунок.

Щодень тримаючи в руках її загадку

Я стукаю в допитливу маленьку душу,

Засіявши зерном тендітну грядку

Я прагну і врожай зібрать. Я мушу.

Бо хто ж іще навчить серця дитячі

Розпізнавати у житті, де істина, а де інтрига?

Хто збудить в них діяння і думки гарячі

Лиш мама, доля, трошки я і книга!

Віддай людині крихітку себе,

За це душа наповнюється світлом.

Л. Костенко

Рубрики